Піший похід 2 к.с. Горгани, Свидовець, Чорногора (Звіт)

Скористались останнім осіннім сонцем і сходили у такий собі похід.
Декілька слів...

Дата 19-25.10.2012 (7 днів)

Маршрут:

Яремче - пер. Переслоп - р. Зубрівка - г.Довбушанка - г. Ведмежик - с. Бистриця - г. Сивуля - пер. Легіонів - г. Братківська - витоки Ч. Тиси - г. Татарука- оз. Апшинець - оз .Герешаска - оз. Ворожеска - г. Близниця- с. Кваси -г Шешул - г. Петрос - г. Говерла -г. Туркул - оз. Несамовите - Заросляк - с. Ворохта

Відстань: 184 км

Початковою точкою нашого маршруту було Яремче. Погода вияви лась, я б сказав, дуже сонячною. Здавалось, що йти по промаркованому маршруту досить легко, але ми все ж таки спромоглися пропустити поворот на перевал Прересліп), який згодом таки знайшли. На перевалі у нас був вибір – іти одразу далі в сторону Довбушанки, чи почекати наших колег, які у цей час були на хребті Явірник і теж мали от-от спуститись на перевал. Прийняли рішення іти далі на спуск в долину р. Зубрівки, була надія, що там ми зустрінемося з тою ж таки групою, і наступного дня разом будемо підніматись на Довбушанку. Як виявилось у вечері очікувана зустріч так і не відбулась.
Наступного ранку почали підйом на Довбушанку. Погода цього дня теж була чудова, що підбадьорювало нас. На вершині зустріли перших туристів у нашому поході. Ми розпитали у них дорогу до Бистриці, але чіткої відповіді не отримали, оскільки туристи трохи поблукали… Далі чекав жереп, але все виявилось набагато краще ніж очікували, і ми досить швидко спустились у Бистрицю. Село виявилось протяжним. У центрі докупили необхідну нам провізію і пішли далі у сторону Сивулі. Місце для ночівлі ми обрали поблизу водоспаду Салатручіль.
Наступного ранку наш шлях пролягав попри річку Салатрук до Сивулі і далі до перевалу Легіонів. Дорога на вершину виявилась дуже хорошою та мальовничою. Краса урочища Пекло та полонина Рущина приголомшує. На Великі Сивулі зустріли любителів фотографій, які спромоглися вийти на вершину з великою кількістю фотоапаратури. А далі було найцікавіше – хребет Тавпіширка. Попередньо дивлячись на карту здавалось, що нічого особливого цей маленький хребет собою не являє, але як виявилось на практиці це була найзахоплююча ділянка нашого маршруту, у сенсі крутих підйомів і спусків. Після такого карпатського родео, приємно було розбити табір на перевалі Легіонів та трохи відпочити. У вечері з дому прийшли новини, що погода надалі погода буде погіршуватись, і ми сидячи біля ватри розмірковували, чим це для нас попахує.
Цього дня значна частина шляху проходила лісовими стежками. Дорога доволі довго буда досить полога, однак, коли підійшли до підніжжя гори Дурня, все різко змінилось, стежка виявили дуже стрімкою, і це викликало інтерес, а що ж далі. Коли вийшли з зони лісу шлях знову став більш рівним. Вражаючим був спуск з гори Братківської, я тоді подумав як добре, що я спускаюсь цією стежкою, а не піднімаюсь. А далі була найбільша загадка цього дня, чи встигнемо ми до заходу сонця дійти до озера Апшинець. Як виявилось пізніше – встигли. У вечері погода несподівано дуже швидко змінилась. Приблизно за годину часу, температура опустилась десь на 15 градусів і була близькою до – 3º С, що для нас було незвично тому, що привичним одягом, як це не дивно, стали шорти та футболка.
Завдання наступного дня було одне, дійти якомога далі на Чорногірський хребет. Отже, йшли ми, як завжди швидко і не помітили, як уже опівдні були у селі Кваси. В селі докупили необхідні нам продукти, і з подивом помітили, що знамените джерело у Квасах пересохло. Ночівлю запланували поблизу біостаціонару, а дійти туди вирішили через гору Веснарку, через що могли поплатитись подертими штанами, адже на одній з полонин Веснарки, нас очікував несподіваний сюрприз, у вигляді досить таки великих собак, які були, м’яко кажучи, не в захваті від нашої присутності. Отже, собаки змусили нас звернути з потрібної стежки і йти лісом, траверсуючи гору. Коли успішно дійшли до біостаціонару, погода знову змінилась, з сонячної на густий туман. З’явились думки про завтрашній дощ…
Ранок зустрів нас густим туманом, але радувало те, що й досі не було опадів. Дійшовши до перемички між Шешулом і Петросом, побачили чудовий краєвид – ми вищи хмар, і знову ж таки на нас світить сонце. Це різко змінило ранковий песимістичний настрій на оптимістичний. З Петросу відкрився просто неймовірний краєвид. Далі швидко спустились на перемичку, і поспішили у напрямку Говерли. Найвища вершина України, на якій вже був мабуть в тридцяте, зустріла нас різкою зміною погоди, і ми уже не милувались краєвидом, а старались якнайшвидше дійти до Несамовитого. Далі 7 км до Заросляка просто шикарної стежки лісом. Місце для ночівлі ми знайшли приблизно на 4 км нижче спортбази.
Наступний ранок був останнім у цьому поході.. Нам залишилось пройти близько 10 км до кінцевої точки нашого маршруту. Уже не було куди поспішати, ми були щиро здивовані тому, що провели тиждень у Карпатах, так і не побачивши дощу. Дорогою ми обговорювали нашу чудову подорож, та все ж таки уже хотілось додому.

Обговорення походу на нашому форумі
http://www.forum.tourclub.te.ua/viewtopic.php?f=7&t=1215

Кілька фото від мене